1. Про що була справа?

Справа № 240/26213/23 розглядалася за позовом фізичної особи (пенсіонера, звільненого з публічної служби) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Предметом спору були дії пенсійного органу щодо відмови у перерахунку або нарахуванні певних сум пенсійного забезпечення (справа категорії 112010201 — справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах соціального захисту, зокрема пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби).

Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік позивача, задовольнивши позовні вимоги. Однак Пенсійний фонд не погодився з такими рішеннями та подав касаційну скаргу. Верховний Суд, переглянувши справу, скасував рішення обох попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення — про відмову у задоволенні позову повністю.

2. Правовий аналіз ситуації

Ключова правова проблема у даній справі полягала у правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють пенсійне забезпечення осіб, звільнених з публічної служби. Часто суди першої та апеляційної інстанцій керуються загальними принципами права або практикою, яка згодом змінюється або уточнюється Верховним Судом. У цьому випадку Верховний Суд констатував, що попередні суди неправильно тлумачили закон або застосували норму, яка не підлягала застосуванню (або не застосували ту, яку мали б). Це призвело до помилкового висновку про наявність у позивача права на спірні виплати. Рішення касаційної інстанції базується на тому, що судова помилка в застосуванні матеріального закону має бути виправлена шляхом ухвалення нового рішення, а не направленням справи на новий розгляд, якщо обставини встановлені повно.

Важливо розуміти принцип правової визначеності та верховенства права. Коли Верховний Суд формує сталу практику щодо конкретної категорії спорів (наприклад, щодо обмеження максимального розміру пенсії або відсутності права на певні доплати), нижчі суди зобов’язані її враховувати. У цій справі перемога позивача в двох інстанціях виявилася “пірровою”, оскільки остаточне слово залишилося за касаційним судом, який захистив позицію суб’єкта владних повноважень.

Приклад із повсякденного життя: Уявіть, що ви вимагаєте у магазину знижку, посилаючись на старе оголошення. Касир і адміністратор (суди першої та апеляційної інстанцій) погоджуються з вами і роблять знижку. Але головний офіс мережі (Верховний Суд), перевіривши чек, каже, що акція давно закінчилася, і вимагає скасувати знижку. У підсумку, незважаючи на початкову згоду персоналу, правила мережі виявилися важливішими, і в знижці вам остаточно відмовлено.

3. Нормативно-правова база

Під час розгляду справи суди керувалися такими нормами права:

• Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України): ст. 341 (межі касаційного перегляду), ст. 351 (підстави для скасування рішень та ухвалення нового).
• Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (або інший профільний закон, що регулює статус позивача).
• Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

4. Результати розгляду позовних вимог

5. Правова позиція Верховного Суду

6. Фінансовий ефект для позивача

Фінансовий ефект для позивача є негативним. Оскільки Верховний Суд скасував рішення судів на його користь та відмовив у задоволенні позову, позивач втратив право на отримання сум, які йому були присуджені судами першої та апеляційної інстанцій. Жодних стягнень на користь позивача не відбудеться.

7. Витрати на правову допомогу

У постанові Верховного Суду зазначено, що оскільки рішення ухвалюється на користь суб’єкта владних повноважень (Пенсійного фонду), підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Тобто, витрати позивача на судовий збір та правову допомогу адвоката компенсовані не будуть.