Тимчасове затримання авто поліцією та пропуск строків звернення до суду: аналіз справи № 460/2933/24

1. Про що була справа?

Адміністративний спір виник у зв’язку з оскарженням дій працівників поліції щодо тимчасового затримання та поміщення транспортного засобу «Volkswagen Golf Plus» на спеціальний майданчик. Обладнане для приватного користування авто було вилучено інспектором патрульної поліції у травні 2023 року на підставі арешту, накладеного у межах виконавчого провадження. Позивачка вважала такі дії протиправними, оскільки базова постанова про накладення на неї адміністративного стягнення (штрафу) за порушення ПДР була скасована керівництвом поліції ще у лютому 2022 року, а отже, чинних підстав для тривалого утримання авто на штрафмайданчику не було.

Проте ключовим каменем спотикання у судах став не сам факт протиправності затримання майна, а пропуск процесуального строку звернення до суду. Дізнавшись про порушення своїх прав у травні 2023 року, позивачка подала позов лише у березні 2024 року — з пропуском встановленого законом шестимісячного строку. Вона намагалася обґрунтувати зволікання тривалим процесом призначення та неодноразової заміни адвокатів через Центр безоплатної правової допомоги, особистою хворобою та смертю батька[cite: 16, 17]. Суд першої інстанції та апеляція визнали ці причини неповажними й повернули позовну заяву, а Верховний Суд підтвердив легітимність такого кроку[cite: 16, 17].

2. Суть правової проблеми: експертний коментар

З матеріальної точки зору спір торкається меж повноважень органів Національної поліції при застосуванні заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема тимчасового затримання транспортних засобів на підставі КУпАП. Проте визначальним чинником у цій справі виступила фундаментальна процесуальна доктрина — дотримання строків звернення до адміністративного суду, врегульована статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України[cite: 16, 17]. Закон обмежує право на судовий захист чіткими часовими рамками (в даному випадку — шість місяців) з метою забезпечення правової визначеності у публічних правовідносинах[cite: 16, 17].

Процесуальна проблема полягає у визначенні критеріїв «поважності» причин пропуску цього строку в контексті отримання безоплатної вторинної правничої допомоги. Велика Палата та Касаційний адміністративний суд Верховного Суду послідовно вказують, що поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волі особи та підтверджені належними доказами[cite: 16, 17]. Сам по собі факт тривалого оформлення документів Центром БВПД чи заміна адвокатів через неузгодженість правової позиції не звільняє позивача від обов’язку демонструвати пасивний контроль за рухом своєї справи та вживати активних заходів для своєчасного підписання й подання позову[cite: 16, 17]. Пасивна поведінка сторони протягом десяти місяців виключає можливість поновлення строків (ст. 123 КАС України)[cite: 16, 17].

Приклад із повсякденного життя: Уявіть, що державна інспекція незаконно оштрафувала ваш бізнес чи вилучила службовий автомобіль. Ви одразу звернулися до юридичної фірми, але через внутрішні суперечки, зміну юристів чи банальну недбалість консультантів позовну заяву передали до суду не через пів року, а через десять місяців. Якщо ви прийдете до суду і скажете: «Я не винен, це мої юристи зволікали», суд все одно поверне позов. Закон вимагає, щоб ви самі контролювали своїх представників і регулярно цікавилися процесом, адже пасивне очікування руйнує ваше право на доступ до правосуддя.

2.1. Перелік позовних вимог (дослівно)

• визнати незаконними дії посадових осіб Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України стосовно тимчасового затримання транспортного засобу марки «Volkswagen Golf Plus», н/з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , та поміщення на спеціальний майданчик.

3. Які джерела права та законодавчі акти застосовувалися судами?

• Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129)[cite: 16].
• Кодекс адміністративного судочинства України (статті 5, 9, 44, 45, 118, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 243, 250, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 341, 345, 350, 356, 359)[cite: 16, 17].
• Кодекс України про адміністративні правопорушення (частина 5 статті 121).
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 6)[cite: 16].

4. Хронологія судових рішень та рух справи

5. Предмет дослідження та правова позиція Верховного Суду

6. Чи був фінансовий ефект для позивачки?

Фінансового ефекту у вигляді стягнення коштів чи компенсацій матеріальних збитків для позивачки у цій справі досягнуто не було, оскільки суди взагалі не переходили до розгляду позовних вимог по суті[cite: 16, 17]. Судовий збір за подання позову не розподілявся, оскільки ухвала суду першої інстанції про повернення заяви залишилася в силі[cite: 16, 17]. Фінансовий показник стягнень становить 0.0 грн[cite: 17].

7. Чи розглядалося питання витрат на правову допомогу (адвоката)?

Питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (послуги адвоката) судами не розглядалося, оскільки позовну заяву було повернуто без відкриття провадження по суті[cite: 16, 17]. Будь-які суми на користь сторін для компенсації витрат на представництво у суді не присуджувалися й не стягувалися (0.0 грн)[cite: 16, 17].