Оскарження рішення конкурсної комісії: перемога у Верховному Суді щодо процедури подання скарги

1. Про що була справа?

Ця справа стосується кандидата на посаду дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, якого Конкурсна комісія виключила з відбору через «обґрунтовані сумніви» у його доброчесності. Проте ключовий юридичний інтерес справи змістився у площину процесуального права: чи має право суб’єкт, який не є юридичною особою (як-от Конкурсна комісія), подавати апеляційну скаргу простою електронною поштою з КЕП, не використовуючи систему «Електронний суд».

2. Правова проблема та опис справи

Юридичний конфлікт розпочався з того, що кандидата дискваліфікували на підставі аналізу його майнового стану та адміністративних правопорушень. Комісія висловила сумніви щодо вартості придбаного будинку в с. Холодновідка та користування автомобілями, які не були вказані в декларації. Правова проблема тут полягає у дотриманні ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України — чи було рішення комісії обґрунтованим, та чи надали кандидату можливість спростувати сумніви (право бути вислуханим). Суд першої інстанції став на бік позивача, вказавши, що комісія проігнорувала офіційні документи та пояснення кандидата.

На етапі апеляції виникла інша критична проблема: суд повернув скаргу комісії, бо вона надійшла на імейл, а не через систему «Електронний суд». Це зачепило норми ст. 18 КАС України. Верховний Суд мав вирішити, чи поширюється обов’язок реєстрації в ЄСІТС на органи, які не мають статусу юридичної особи. Касаційна інстанція постановила, що оскільки Конкурсна комісія не є держорганом-юрособою, вона мала право подавати скаргу через звичайну електронну пошту, засвідчивши її КЕП голови комісії.

Приклад із повсякденного життя: уявіть, що ви подаєте документи на вакансію в державну установу. Вас відхиляють, бо знайшли у соцмережах фото на дорогому авто, яке вам не належить, і навіть не питають вашого пояснення. Коли ви виграєте суд, установа намагається оскаржити це, але суддя відмовляється читати їхню скаргу лише тому, що вона прийшла звичайною поштою, а не через спеціальну закриту цифрову систему. Ця справа вчить, що процедурні формальності не повинні блокувати доступ до правосуддя.

2.1. Перелік позовних вимог:

• визнати протиправним та скасувати рішення від 10.09.2024 року про припинення участі в конкурсі;
• зобов`язати прийняти рішення за результатами конкурсу на зайняття посади дисциплінарного інспектора, враховуючи його відповідність критерію доброчесності та встановленим для судді етичним стандартам.

3. Які джерела права використовували суди?

• Конституція України (ст. 19, ст. 129);
• Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 2, ст. 18, ст. 44, ст. 296, ст. 298);
• Закон України «Про Вищу раду правосуддя» (ст. 26, ст. 29-1, ст. 29-4);
• Закон України «Про запобігання корупції»;
• Порядок проведення конкурсу на зайняття посад у службі дисциплінарних інспекторів ВРП;
• Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС.

4. Результати розгляду позовних вимог

5. Питання, які досліджував Верховний Суд

6. Чи був фінансовий ефект для позивача?

Фінансовий ефект у цій справі полягав у стягненні судових витрат. Суд першої інстанції постановив присудити на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог. Оскільки рішення комісії про припинення участі було скасовано, позивач зберіг можливість претендувати на посаду з високим рівнем оплати праці у майбутньому.

7. Питання витрат на правову допомогу (адвоката)

У наявних рішеннях суди зазначили, що судові витрати присуджуються на користь позивача пропорційно до задоволених вимог згідно зі ст. 139 КАС України. Конкретна сума витрат на правову допомогу (адвоката) у тексті не вказана як стягнута, проте зафіксовано обов’язок відповідача компенсувати витрати на сплату судового збору.