Обставини справи.
Позивач за позовом про захист честі та гідності до фізичної особи зазначив наступні обставини справи: «21.10.2016 року в газеті “18.11.1997 Залізничним районним судом м. Києва на користь позивача було прийнято рішення по справі №2-1680/1997, відповідно до якого відповідач повинен сплачувати аліменти в розмірі Ѕ з усіх видів доходу на утримання позивача. Але рішення не виконується, відповідач умисно приховує свої доходи. У період з 1996 року по теперішній час відповідач змінив 8 автомобілів та 2 квартири. При цьому, постійно в листах, скаргах та інших документах зневажливо та принизливо ставиться до позивача, систематично розповсюджує про позивача, її покійного батька, який помер у 1974 році, відомості, які не відповідають дійсності, порочать її честь та гідність. Відповідач подавав до прокуратури заяву, в якій обливає брудом батька позивача, звинувачує його у тому, що він його залякував, погрожував йому, звинувачував позивача у тому, що вона підбурювала його до вбивства лікаря, який оперував їхню дитину.
Відповідач безпідставно звинувачує також і суддю ОСОБА_6 , який виніс рішення на користь позивача. Відповідач звинувачує позивача у підробці документів, злочинних зговорах тощо. Звинувачення ОСОБА_4 не відповідають дійсності та порочать її честь, гідність. Позивач стверджує, що вона чесна та порядна людина, ніколи не бажала відповідачу нічого поганого, піклувалась про нього, дбала про його кар`єру, була його вірною дружиною, близькою людиною, з якою він міг поспілкуватися та поділитися особистими проблемами. Переломним моментом у їхньому спільному житті стала смерть дитини у 1987 році. Відповідач, на думку позивача, відчуваючи свою провину, почав зловживати спиртними напоями. Потім до алкоголізму додалась аморальна поведінка, яка виражалась у його спілкуванні з жінками легкої поведінки. 20.11.1998 шлюб між сторонами було розірвано. У січні 2000 року відповідач здійснював замах на життя позивача, але на жаль його до відповідальності притягнуто не було. 03.02.2015 відповідачем було подано заяву до Генеральної прокуратури, в якій перекручуючи фактичні дані звинувачує позивача у злочинах, у злочинному зговорі з ОСОБА_6 Внаслідок чого, позивач змушена була продовжувати курс лікування. В результаті численних дій відповідача здоров`ю позивача завдано непоправної шкоди, на фоні нервових хвилювань стали прогресувати старі захворювання, що підтверджується, зокрема, випискою №1535 з медичної карти амбулаторного хворого підтверджується, позивача перебувала на стаціонарному лікуванні з 29.01.2016 по 03.02.2016, на момент виписки був встановлений діагноз: дисциркуляторна, атеросклеротична, гіпертонічна енцефалопатія ІІ ст. з вестибулопатією, дисметаболічна полінейропатія, гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст. ризик 3 (високий). Внаслідок дій відповідача щодо порушення її права на повагу до честі, гідності, позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала після сказаних та написаних слів колишнього чоловіка. Моральну шкоду позивач оцінює у 500000,00 грн.»
Адвокат із захисту честі та гідності, ділової репутації – 0503700941
Мотивація суду першої інстанції.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) (п.16 Постанови Пленуму ВСУ).
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
В матеріалах справи відсутні відомості за результатами звернення відповідача із заявою до Генеральної прокуратури України.
Клопотань про витребування такої інформації учасниками справи заявлено не було.
Таким чином, матеріали справи не місять відомостей про те, що обставини, які викладені у поданій відповідачем заяві були належним чином перевірені та/або за результатами її перевірки були встановлені певні обставини.
Позивач стверджував, що в заяві, яка направлена відповідачем до Генеральної прокуратури України, викладена інформація, яка не відповідає дійсності та яка принижує честь та гідність позивача.
Така інформація, на думку суду, є оціночним судженням, адже не містить жодних конкретних даних, а є вираженням суб`єктивної думки відповідача, його припущенням.
УХВАЛИВ: У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди – відмовити.
Мотивація суду апеляційної інстанції.
Згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Статтею 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
З огляду на викладене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, проаналізувавши інформацію, яку позивач уважає такою, що принижує її честь і гідність, а також норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, дійшов правомірного висновку про те, що вислови відповідача стосовно ОСОБА_1, які були викладені останнім у заяві до Генеральної прокуратури України від 03 лютого 2015 року, фактично є його оціночними судженнями і містять його власну субєктивну думку відносно дій позивача, при чому така думка викладена ним не в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що могло б принизити честь, гідність та репутацію позивача.
Таким чином, відповідач, звернувшись до прокуратури із заявою щодо неправомірних, на його думку, дій позивача, реалізував своє конституційне право на звернення до державних органів, передбачене статтею 40 Конституції України, висловивши при цьому власну субєктивну думку відносно дій позивача.
З наведеного вбачається, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено відсутність порушень особистих немайнових прав позивача з боку відповідача, а відтак й законно постановлено рішення про відмову в задоволенні позову.
П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Мотивація суду касаційної інстанції.
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач реалізував своє право на звернення до компетентних органів, в якому з суб`єктивної точки зору критично оцінив певні події та дії позивача та просив вжити відповідних заходів реагування.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Статтею 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Європейської Конвенції «Про захист прав та основних свобод людини».
Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Коментар адвоката.
Справа є класичною, щодо питання відповідальності за тексти заяв та скарг до державних органів. А саме, що як такої відповідальності немає. Це вже не одноразово досліджувалось Конституційним та Верховним судами. Власне, в разі наявності професійного захисника, останній мав би це пояснити стороні позивача.
Після встановлення характеру інформації та особи відповідача – відбувається аналіз на можливість притягнення до відповідальності. Не вся інформація підлягає спростування, і не всі особи підлягають відповідальності. Власне для цього і потрібно залучати фахового адвоката, щоб провести попередню оцінку справи та доцільність подальшого судового супроводу.
Адвокат із захисту честі та гідності, ділової репутації – 0503700941
