1. Про що була справа?

Справа № 560/88/25 ініційована позовом керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. Відповідачем виступив Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації. Третьою особою у справі залучено Релігійну організацію «Релігійна громада Свято-Георгіївського храму».

Суть спору полягала у захисті інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини. Прокуратура звернулася до суду через бездіяльність уповноважених органів щодо належного оформлення охоронної документації на пам’ятку архітектури (храм). Суди першої та апеляційної інстанцій прийняли відповідні рішення по суті спору, однак Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальних частин цих рішень, залишивши їх резолютивні частини (результат) без змін.

2. Правовий аналіз ситуації

Ключова правова проблема у цій справі стосується правильного застосування норм матеріального права при обґрунтуванні судового рішення. Ситуація, коли суд ухвалює правильне по суті рішення (наприклад, задовольняє позов або відмовляє у ньому), але помиляється у правовій аргументації (мотивах), є непоодинокою. Верховний Суд у цій справі застосував повноваження, передбачене статтею 351 КАС України: змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, виправивши помилкове тлумачення закону, але залишив кінцевий результат у силі. Це важливо для формування єдиної правової практики, адже судове рішення має бути не лише справедливим, а й юридично бездоганним.

Особливу увагу тут приділено ролі прокурора. Законодавство дозволяє прокурору звертатися до суду в інтересах держави, якщо уповноважений орган (у даному випадку Мінкульт або профільний Департамент) не здійснює захист цих інтересів або здійснює його неналежним чином. Суд підтвердив правомірність такого втручання, але скоригував правове обґрунтування.

Приклад із повсякденного життя: Уявіть, що ви виграли суд проти забудовника, який хотів знести історичний будинок. Суд заборонив знесення, але в рішенні написав, що забороняє це, бо “будинок гарний”, а не тому, що “будинок є пам’яткою архітектури згідно з реєстром”. Верховний Суд у такому випадку не скасує заборону (ви все одно перемогли), але змінить текст рішення, вказавши правильну юридичну причину: “заборонено, бо це пам’ятка реєстру”. Це важливо, щоб у майбутньому ніхто не міг оскаржити це рішення, посилаючись на суб’єктивність першого аргументу.

3. Нормативно-правова база

Суди керувалися такими джерелами права:

• Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України): ст. 53 (участь прокурора), ст. 341 (межі перегляду), ст. 351 (підстави для зміни рішення).
• Закон України «Про охорону культурної спадщини».
• Закон України «Про прокуратуру» (щодо підстав представництва інтересів держави).
• Положення про Міністерство культури та інформаційної політики (стратегічних комунікацій).

4. Результати розгляду позовних вимог

5. Правова позиція Верховного Суду

6. Фінансовий ефект для позивача

Справа мала немайновий характер (зобов’язання вчинити дії суб’єктом владних повноважень), тому пряме стягнення коштів на користь позивача (держави) не здійснювалося. Результатом є юридичне зобов’язання або підтвердження статусу, що має важливе значення для збереження державної власності та культурних цінностей.

7. Витрати на правову допомогу

У справі позивачем виступала прокуратура в інтересах держави, тому питання компенсації витрат на приватну правову допомогу (адвоката) не порушувалося. Витрати на сплату судового збору розподіляються відповідно до загальних правил КАС України, однак у резолютивній частині постанови про це окремо не зазначено (судові витрати не розподілялися з огляду на результат).