1. Про що була справа?

Справа № 320/39472/24 розглядалася за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» до Головного управління ДПС у Київській області. Підприємство звернулося до суду з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (ППР), якими йому було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість (ПДВ) та застосовано штрафні санкції. Податковий орган обґрунтовував свої дії тим, що господарські операції позивача з контрагентами нібито не мали реального характеру (були фіктивними), а документи оформлені з порушеннями.

Суди всіх трьох інстанцій стали на бік платника податків. Суд першої інстанції задовольнив позов повністю, апеляційний суд залишив це рішення без змін. Верховний Суд поставив крапку у спорі, відхиливши касаційну скаргу податкової служби та підтвердивши законність дій підприємства і реальність його господарської діяльності.

2. Правовий аналіз ситуації

Ключова правова проблема у даній справі стосується доказування реальності господарських операцій для цілей податкового обліку. Згідно з нормами Податкового кодексу України та Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для формування податкового кредиту є належним чином оформлені первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Податкові органи часто намагаються спростувати реальність операцій, посилаючись на дефекти в документах або на “податкову інформацію” щодо контрагентів (наприклад, відсутність у них достатніх ресурсів). Однак судова практика, підтверджена у цій справі, виходить із презумпції добросовісності платника: якщо є первинні документи і доведено рух активів, податкова повинна навести беззаперечні докази фіктивності, а не будувати висновки на припущеннях.

Суди наголошують на індивідуальній відповідальності платника. Порушення, допущені контрагентом (постачальником), не можуть бути автоматичною підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит, якщо сам покупець виконав усі вимоги закону і реально отримав товар чи послугу. Верховний Суд вкотре підкреслив, що завданням суду є дослідження фактичного руху активів, а не формальна перевірка наявності “ідеальних” документів.

Приклад із повсякденного життя: Уявіть, що ви купили будівельні матеріали для ремонту офісу у фірми, яка видала вам чек і накладну. Ви використали матеріали, зробили ремонт. Через рік податкова каже: “Ми перевірили ту фірму, у них немає власного складу і вантажівки, тому ми вважаємо, що ви нічого не купували, а документи підробили. Платіть штраф”. У цій ситуації суд захистить вас, бо ви реально зробили ремонт і маєте документи, а логістика постачальника — це не ваша проблема.

3. Нормативно-правова база

При вирішенні спору суди застосовували такі нормативно-правові акти:

• Податковий кодекс України (ПКУ): ст. 44 (вимоги до підтвердження даних обліку), ст. 198 (формування податкового кредиту).
• Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: ст. 1, ст. 9 (вимоги до первинних документів).
• Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України): ст. 77 (обов’язок доказування), ст. 90 (оцінка доказів), ст. 341 (межі перегляду).

4. Результати розгляду позовних вимог

5. Правова позиція Верховного Суду

6. Фінансовий ефект для позивача

Фінансовим результатом для позивача стало скасування штрафних санкцій та донарахувань з ПДВ, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Це дозволило підприємству зберегти значні обігові кошти та захистити своє право на податковий кредит.

7. Витрати на правову допомогу

У постанові Верховного Суду зазначено, що судові витрати за результатами касаційного розгляду розподілу не підлягають. Це пов’язано з тим, що касаційну скаргу подавав відповідач (податкова) і програв, а позивач на етапі касації не заявляв нових вимог щодо відшкодування витрат або справа розглядалася в порядку письмового провадження без виклику сторін.